DICEPUNK

Осіння негода геть розмила битий шлях, яким можна дістатись до маєтку. Вже за якихось пʼятдесят кроків ліс замикається над шляхом, а корчма зникає серед темних, кривих стовбурів.

Попереду пів дня дороги. Небо сіре й непривітне, й те ховається за густим плетивом гілля. В повітрі висить вогка мряка, від котрої одяг стає важчим. Під ногами хлюпає мішанина з багна, опалої хвої і вогкого листя. Час від часу ворони над головами здіймають гомін і відволікають від роздумів чи розмов.

Хто очолить вашу невелику групу і поведе її до маєтку?

Нет йде попереду, здається ступаючи там де років десять тому була колія від возів, а зараз це болотиста обочина. Та й нова дорога все така ж розмита, а гілля, що його накидали, щоб не грузнути в багні і саме тим багном стало. Та чоловіку вдається ступати на особливо пишні бур'яни, що тримають землю міцними острівками.
— Дороги, кляті дороги, годівниці мої — іронічно бурмоче собі під ніс, та час від часу протоптує окремі бур'яни для певності.

Слідом за ним йде Міссі Рейлайт, кутаючись у плащ. Сова на її плечі якийсь час сидить, вертячи головою зі сторони в сторону, а потім зривається і злітає угору, гублячись над кронами дерев.
- Вона попередить над про небезпеку. Або... просто зловить собі обід, - каже Міссі, посміхаючись.

Кроуд незадоволено бурмоче собі під ніс відбірні лайки на гівняну погоду і час-від-часу потирає плече

- Їй-богу, було б в кишені на 3 мідяка більше, то хрін би в таку погоду пертись, - сказав він не адресуючи цю фразу комусь зі своїх супутників конкретно.

Через деякий час Ніж продовжив цей діалог з ніким чи то з самим собою

- Буває, що рота на марші такої мряки по кілька тижнів. І хіба то мудро? Молодняк вже за кілька днів починає нити, а старожили мучаться від старих ран. Хто нормально не встиг промаслити кольчугу - воно іржавіє, скрипить та рух сковує, луки натягуються вологою, тятива потім в бою лусне. Про мокрі ноги, чехотку взагалі мовчу.
Але раніше то капітан командував, а зараз вже сам сунеш, коли їсти хочеться...

dDementor wrote: Sat Nov 15, 2025 10:18 pm Кроуд незадоволено бурмоче собі під ніс відбірні лайки на гівняну погоду і час-від-часу потирає плече

- Їй-богу, було б в кишені на 3 мідяка більше, то хрін би в таку погоду пертись, - сказав він не адресуючи цю фразу комусь зі своїх супутників конкретно.

Через деякий час Ніж продовжив цей діалог з ніким чи то з самим собою

- Буває, що рота на марші такої мряки по кілька тижнів. І хіба то мудро? Молодняк вже за кілька днів починає нити, а старожили мучаться від старих ран. Хто нормально не встиг промаслити кольчугу - воно іржавіє, скрипить та рух сковує, луки натягуються вологою, тятива потім в бою лусне. Про мокрі ноги, чехотку взагалі мовчу.
Але раніше то капітан командував, а зараз вже сам сунеш, коли їсти хочеться...

— Досвід за плечима не носити, егеж? Воював на півночі? По який бік? — У голосі Нета чутно, що він розважливо підбирає слова.

Illair wrote: Sun Nov 16, 2025 2:29 am

dDementor wrote: Sat Nov 15, 2025 10:18 pm Кроуд незадоволено бурмоче собі під ніс відбірні лайки на гівняну погоду і час-від-часу потирає плече

- Їй-богу, було б в кишені на 3 мідяка більше, то хрін би в таку погоду пертись, - сказав він не адресуючи цю фразу комусь зі своїх супутників конкретно.

Через деякий час Ніж продовжив цей діалог з ніким чи то з самим собою

- Буває, що рота на марші такої мряки по кілька тижнів. І хіба то мудро? Молодняк вже за кілька днів починає нити, а старожили мучаться від старих ран. Хто нормально не встиг промаслити кольчугу - воно іржавіє, скрипить та рух сковує, луки натягуються вологою, тятива потім в бою лусне. Про мокрі ноги, чехотку взагалі мовчу.
Але раніше то капітан командував, а зараз вже сам сунеш, коли їсти хочеться...

— Досвід за плечима не носити, егеж? Воював на півночі? По який бік? — У голосі Нета чутно, що він розважливо підбирає слова.

Плює собі під ноги та невесело усміхається

- Та не тужся ти так над кожним словом, хе-хех. Якби тоді воював на стороні переможця, то тут зараз мабуть не блукав... Всі вільні роти тоді бились на боці баронів. Тааа, поки вони разом об'єднались проти Святої Імперії, та не будь пекти срака його імператорській величності. А потім тимчасове перемир'я і всі знову почали з'ясовувати свої нікому не потрібні претензії. Ну і розкидали їх через два роки імперці як щенят. І наших там полягло неприпустимо багато...

На півслові Круд замовк і поринув у власні роздуми.

— У тій війні дійсно багато людей загинуло… І багато блудної нежиті повстало. Навколо столиці та у великих містах її давно немає, там імперраторські клірррики постарались. А за межами погляду імперського ока нежить брродить натовпами, особливо між малими селищами, де нема на них ні спеціаліста, ні грррошей, щоб за це заплатити. Повсталі з полей битв, чи то ті, що від хвороб у поході померррли. Людським пррравителям до того діла нема, а пррростий народ страждає. — Вона задумливо погладила корінець своєї книги. — Ось я останні два ррроки і займаюсь тим, що винищую цю нежить.

В розмовах шлях дався легко. Стежка, хоч і розмита, вилась поміж розлогих коренів і вкритих мохом каменюк. Врешті, обабіч дороги почали зʼявлятись зогнилі рештки парканів. Серед дерев тут і там стали помітні нагромадження моховистих балок де колись стояли хати.

Міссі навіть здалося, що в повітрі, серед вологи і солодкуватого запаху гнилого листя зʼявився аромат їжі. Певно маєток був вже зовсім поруч і Нейт, хоч і не бувавши тут роками, добре знав напрямок.

Та коли стежка пірнула за наступну каменюку, а в сірих плямах серед дерев зʼявилась темна стріха маєтку, ваші погляди вперлись в мерця.

Той ліниво обертався в гнилій петлі. Очі і щоки давно виїдені, Ворона, що зацікавлено спостерігала за людьми внизу, сиділа на посірілій потилиці.

Табличка з випаленим надписом, прибита кількадюймовим цвяхом до грудей, проголошувала:

«Така доля тих, хто привласнив священний податок вічносяйного Імператора»

Ніж підійшов ближче до дерева, зміряв похмурим поглядом вішельника та повернувшись до компаньйонів буркнув :

- Правосуддя сонцесяйного у всі красі. Мабуть не дорахувалися відра моркви і злісні лиходії покарані

— Не думала я, що порррядки настільки суворррі навіть у такій далечі від столиці... — Міссі зітхнула. — Не годиться йому так висіти. Трреба його поховати, як належить.
Побачивши стривожені погляди інших, вона продовжила.
— В одному із селищ, вже назву не прригадаю, якось повісили бандитів ось так само, щоби всім видно було. Так вони черрез тиждень ожили, і гойдались на вірьовках, і рревли і день і ніч. Селяни спати не могли, ходити порруч боялись. До того ж, чим довше вони висять, тим більше шанс, що перреламається шия, а вони і без голови можуть ходити.
Вона підняла паличку, змахнула нею, і під дерево почала повільно розгортатись земля, утворюючи невелику, але достатньо глибоку яму.
— Дивіться, я його зарраз з деррева зніму, він має чітко в яму впасти. Але якщо він вже немеррртвий, то будьте напоготові.
Вона змахнула паличкою, з її кінчика зірвалась крихітна вогняна іскра, яка в польоті перетворилась на спалах полумʼя, і поцілила у гнилу мотузку над головою повішеного...